Ювілей смт. Побузьке. Свій день народження відсвяткував один із наймолодших населених пунктів на Кіровоградщині.
24.10.2016

Ювілей смт. Побузьке. Свій день народження відсвяткував один із наймолодших населених пунктів на Кіровоградщині.

Свій день народження відсвяткував один із наймолодших населених пунктів на Кіровоградщині. В Голованівському районі, селищу Побузькому виповнюється 55 років. В жовтні 61-го року минулого століття, було підписано остаточний документ і створено новий населений пункт, на мапі світу. Проте, народженню містека передувало ряд обставин та випробувань. Про металургійну перлину у центрі України – дивіться далі у сюжеті.

Будівництво селища почалось ще у 58-му ось із цього будинку. Проте тоді він мав трохи інший вигляд. Пан Федір перший, хто заклав фундамент майбутньому селищу. На честь першої бригади робітників названо вулицю а на фасаді паркану встановлено дошку

Федір Самофалов, перший будівельник смт Побузьке:
«Забили колишки і до вечера вже копали траншеї, вручну. Бо ні екскаватора, нічого не було. На другий день вже пішов камінь…. Темпи були сильни, перший день було 9 чоловік, на другий день вже було 29. Люди йшли. Люди тікали з колгоспів хто міг і сюди йшли.»

Про створення Побузького почали говорити ще в 30-х роках, коли виявили тут заклади руди. Проте через голодомор та другу світову війну до повноцінних розробок приступили лише 50-х. Було вирішено створити металургійний комбінат, а навколо нього містечко.

Василь Литвиненко, начальник відділу капітального будівництва заводу:
« Построили на заводе столовую, заводоуправление, пожарное депо, локомотиво-вагонное депо, а потом уже цеха. Остальные цеха»

Над будівництвом заводу працювало дві з половиною тисячі людей. На його створення та запуск з’їхались кращі будівельники, інженери та металурги з усіх куточків тодішнього радянського союзу. Через сусідство із річкою Південий Буг, в жовтні 1961-го року було найменовано новий населений куточок Кіровоградщини.

Василь Мельник, голова місцевої ветеранської організації:
« Населеному пункту Нікелевого заводу, було надано статус селище міського типу, з присвоєнням назви Побузьке.»

Перший феронікель завод зміг виготовити у 72-му році. В складі чергової бригади був Микола Столяров, чоловік пані Клавдії, яка так само з перших днів пропрацювала на комбінаті - 46 років

Клавдія Столярова, пропрацювала на комбінаті 46 років:
« Осьо перший кадр, це мій чоловік який випускав феронікель.»

Жінка згадує, до 95-го року, завод разом із селищем жив і процвітав. А потім, через державну економічну кризу сталося найстрашніше – завод зупинили, вогонь в печі згас.

Клавдія Столярова, пропрацювала на комбінаті 46 років:
«Страшні часи, коли посьолок мертвий був, без отоплення, без нічого. Це були самі страшні часи в нашому житті… - Завод полностю стояв, різали, забирали, вивозили. І всьо.»

Лише через шість років люди знову заговорили про відродження підприємства. А вже в 2003-му, з появою нового закордонного інвестора, Побузький феронікелевий комбінат стартував вдруге - і селище знову почало розвиватись. Цього року вперше за всю історію набрали три класи першачків. А на день народження свого містечка, діти створили величезну інсталяцію довжиною на всю центральну вулицю.

Діана Вінокур, школярка:
« Ми зобразили церкву, голубів. Голуби – це символ миру. Також серце, серце – це смвол кохання, любові. Також ми побажали у своєму малюнку добра і миру Україні.»

Спочатку школярі малювали свої ескізи на папері, а потім за допомогою фарби втілювали задуми на асфальті. Містяни від такого подарунку в захваті.

Юлія Алешкевич, вчителька:
«Ми бачили реакцію, коли люди проходили і дивилися на малюнки, вони були в захваті. Від те що діти відтворили. Навіть на асфальті. Але яскраві враження справляло і на дітей і на людей похилого віку, на всі верстви населення.»

Більшість малюнків містять образи визначних місць селища та побажання на майбутнє. Діти люблять Своє Побузьке і вірять, що їх селище більше ніколи не переживатиме часів занепаду.

Павло Кривінський, заступник головного інженера ВАТ «Побузький феронікелевий комбінат»:
« Приблизно кожен четвертий працюючий на заводі, тобто практично в кожній сім’ї це буде та людина одна, яка працює… І завод і посьолок це одне ціле.»




Возврат к списку